В Україні крок за кроком впроваджується інклюзивна освіта, мета якої – створити умови для повноцінного навчання і соціалізації дітей з інвалідністю, або, як коректніше їх називати – дітей з особливими освітніми потребами. Представники держави розказують про цифри, статистику здобутків у цій сфері. Але що відбувається насправді? Про це ми попросили розказати запоріжанку Юлію Солодовник, маму хлопчика з особливими освітніми потребами.

З якими проблемами стікаються батьки дітей з особливими навчальними потребами?

Основна проблема, на мою думку - це взагалі домогтися для своєї дитини права здобувати освіту. Згідно «Закону України про освіту» «В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак». Згідно п.6 даної статті «Держава створює умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів, а також забезпечує виявлення та усунення факторів, що перешкоджають реалізації прав і задоволенню потреб таких осіб у сфері освіти». 

Але фактично знаю багато сумних прикладів, коли діти і їх мами сидять роками в чотирьох стінах, скуті своїми діагнозами і не отримують ніякої освіти - дитини просто начебто немає. Максимум, якщо хоч соціальний вихователь з реабілітаційного центру два рази на тиждень на дві години приходить, це вже добре. Все тому, що їхні мами, виснажені роками боротьби за права і здоров'я своїх дітей, просто в результаті зламалися і склали руки. Важко не зламатися, коли протягом 10-15 років кожен день як на війні. 

Ті, хто виявився сильнішими і зміг не зламатися, просто змушені виїжджати зі своїми дітьми за кордон, щоб хоч там дати їм шанс на соціалізацію та рівні права в суспільстві. Знаю успішний приклад, де дитину, яка не чує, не бачить і не розмовляє, якій у нас ніде не давали шансу, в сусідній Польщі взяли в школу і навчають через дотик. Так, школа ця спеціальна, дітей в класі всього 3, але на них не ставлять хрест, а просто беруть і вчать. Шкода тільки, що для того щоб отримати шанс, доводиться виїжджати з країни, в черговий раз перевертаючи своє життя і життя дитини з ніг на голову

Яка допомога для батьків є найбільш актуальною?

Найбільшою допомогою було б прийняття нашим суспільством дітей з особливими потребами нарівні зі здоровими. Але думаю, для цього ще знадобиться не один рік. Зараз наше суспільство поступово змінює ставлення до таких дітей на краще і це радує, але нам ще багато над чим треба працювати. Дорослим на особистому прикладі варто вчити дітей допомоги, прийняття і співчуття, адже від того, яким ми зможемо виховати підростаюче покоління, буде залежати майбутнє здоров'я нації. Зустрівши на вулиці таку дитину і її маму, не відбудеться нічого страшного, якщо ви їм посміхнетеся і скажете «привіт». Поговоріть трохи, звертаючись до дитини. Повірте, ці діти не заразні, і для цих сімей дуже важлива підтримка і розуміння. Кілька добрих слів, як то кажуть, і кішці приємні.

Чи є інклюзивна освіта відкритою и доступною для всіх? Якщо ні, які є складнощі и обмеження?

Нажаль, на сьогодні інклюзія не є доступною для всіх, оскільки все ще знаходиться, я б сказала, на стадії формування. Звичайні школи не обладнані пандусами, є проблеми з організацією безбар’єрного простору, в штатних розписах немає ряду фахівців, наприклад, психологів, логопедів, реабілітологів, тифлопедагогів, сурдопедагогів, які дуже потрібні таким дітям. Директори шкіл, які зважилися на інклюзію, є свого роду першопрохідцями, і звичайно стикаються з цілою низкою проблем від нестачі кадрів до відсутності досвіду роботи з такою категорією дітей. Ідея інклюзивної освіти сама по собі хороша, але далеко не всім дітям вона підходить.

 Як, на Вашу думку, можна покращити цю систему?

Дати можливість дітям в якості альтернативи вчитися в спеціальних школах, де освітній та корекційно-реабілітаційний процес побудований виходячи з нозологій. Як мінімум дати батькам можливість самим вибирати, який варіант освіти підходить саме їх дитині. Адже всі діти різні, і навіть об'єднані трьома літерами одного діагнозу ДЦП, наприклад, можуть мати абсолютно різні стани, можливості і потреби. І те, що може підійти одній дитині в процесі навчання може абсолютно не спрацювати з іншою. До кожної потрібен індивідуальний підхід виходячи із сильних сторін дитини. Потрібно максимально розвивати ті аналізатори та системи, які краще збережені у цієї дитини. Це повинна бути командна робота батьків, вчителів, реабілітологів, корекційних педагогів. Ще потрібно не боятися переймати досвід інших країн, де ці процеси почалися набагато раніше, і сьогодні у них за плечима вже є накопичені знання і вміння.

Які існують альтернативні варіанти навчання и соціалізації?

Для мене показовим був досвід Львівського центру «Джерело», який підтримується за рахунок бюджету міста та благодійних організацій. Там знаходяться люди від 3 до 35 років з важкими порушеннями опорно-рухового апарату. Діти в основному все візочники, у кожного в центрі є його особисті допоміжні засоби (стілець, ходунки, вертикалізатор, спеціальний візок), які використовуються протягом дня. Їх до 8 ранку забирають з будинків автобусами і привозять в центр на цілий день, там вони перебувають в групах, 10-15 осіб, у них є певний режим, заняття, процедури, прогулянки на вулиці. Протягом дня до школярів в центр приходить учитель зі школи, до якої відноситься дитина, і проводить уроки згідно розкладу. Увечері дітей знову забирають автобуси і розвозять по домівках. Я вважаю це чудовим прикладом того, як дітей з важкими патологіями включають в суспільство і колектив. До речі знаходиться центр прямо у дворі багатоповерхових будинків, і там ніхто навіть уваги на це не звертає. У нас поки, нажаль, дитина у візочку дуже часто викликає нездоровий інтерес у навколишніх.

Навіщо існують спеціальні школи?

Такі школи необхідні для допомоги дітям, які в силу своїх особливостей не можуть відвідувати інклюзивну школу, незрячі, не чують, з порушеннями опорно-рухового апарату, діти з важкими комплексними порушеннями, наприклад. Ось тут просто безцінною буде спеціальна школа, оскільки вона має матеріально-технічну базу, розвиваюче середовище, організована під конкретні потреби цих дітей, фахівців і багаторічний досвід роботи саме з даними патологіями. В інклюзивних школах принаймні на даний момент, нажаль, всього цього немає. Плюс в середовищі таких самих дітей спілкування легше, оскільки вони знаходяться приблизно на одному рівні.

Можливо, маєте поради для батьків дітей з особливими навчальна потребами, які стикаються з подібними до Ваших проблемами?

Вірте в своїх дітей, материнська віра творить чудеса, розвивайтеся, навчайтеся. Завдяки корективам, внесеним ситуацією з Ковід, зараз є можливість брати участь в різних тренінгах, семінарах та обговореннях віддалено. Це чудовий шанс дізнатися щось нове для себе і своєї дитини. Спілкуйтеся з батьками дітей з такими ж проблемами, у них є чудова річ під назвою «досвід». Стукайте в усі двері, навіть якщо 20 з них виявляться закритими, то в 21-х вам обов'язково відкриють і постараються допомогти. Здоров'я всім міцного, сил і натхнення! Ви – цілий світ для ваших дітей!

 

Матеріал створений на основі інформації, наданої на запит віжн-радіо «На дотик»